Značajno unapređena zakonska rešenja

Ključnu ulogu u tome imaju međuvladine mešovite komisije, odnosno odbori, od kojih su trenutno aktivne tri: sa Hrvatskom, Rumunijom i Mađarskom. Prvim dvema kopredsedava naš sagovornik Ivan Bošnjak, državni sekretar Ministarstva državne uprave i lokalne samouprave. Sa sekretarom Bošnjakom razgovarali smo o rezultatima rada ovih tela, kao i o situaciji u Bošnjačkom nacionalnom vijeću.

Međuvladine mešovite komisije za pitanja nacionalnih manjina, koje postoje kao mehanizam kojim se dodatno unapređuju prava manjina u Srbiji i srpske manjine u susednim zemljama, bile su u prošlosti prilično pasivne. Međutim, situacija se poslednjih godina značajno promenila, komisije se redovno sastaju, ima konkretnih rezultata, i Vi lično ste kopredsedavajući u nekim od ovih tela. Da li možete da nam kažete nešto više o radu ovih komisija i najznačajnijim rezultatima koji su proistekli iz ovog pojačanog angažmana u prethodnom periodu?

– Srbija ima aktivne međuvladine mešovite komisije za pitanja nacionalnih manjina sa tri susedne zemlje: to su Međuvladin mešoviti odbor sa Republikom Hrvatskom, zatim Međuvladina mešovita komisija sa Mađarskom i Međuvladina mešovita komisija sa Rumunijom. Takođe postoji potpisan sporazum i sa Republikom Severnom Makedonijom, mada nikada nije došlo do aktiviranja njenog rada.

To je zadatak koji nam praktično predstoji, da se u dogovoru vlada Severne Makedonije i Srbije uspostavi rad i ovog tela.

Što se tiče prve tri navedene komisije, u njihovom sazivu su predstavnici republičkih i pokrajinskih organa koji su u svom radu posebno vezani za pitanje manjina – uglavnom predstavnici ministarstava i institucija koje se bave oblastima obrazovanja, kulture i pitanjima religija i verskih zajednica, kao i drugih organizacija i institucija koje se bave specifičnim temama, kao što su, na primer, pitanje restitucije ili medija.

U zavisnosti od samog sadržaja sporazuma koji se, donekle, razlikuju u odnosu na ove tri susedne zemlje koje su članice Evropske unije, takvi su i sazivi ovih tela. Pored predstavnika državnih organa sa obe strane, u njima sede i predstavnici manjina – hrvatske, mađarske i rumunske sa srpske strane, odnosno kao predstavnici susednih zemalja sede i predstavnici srpskog naroda koji tamo žive. Sami rezultati su specifični i odnose se, pre svega, na zahteve koje predstavnici manjina postavljaju pred svoje predstavnike vlasti. Mi se u međusobnoj komunikaciji i koordinaciji trudimo da ovim zahtevima pristupamo sa najvećom pažnjom i da, gde je potrebno, prilagodimo ili promenimo propise ili, što je najčešće slučaj, dosledno primenimo postojeća zakonska rešenja. Ono što je možda i najzanimljivije za vaše čitaoce je najava da će uskoro, u skladu sa zaključcima i preporukama koja je naš Međuvladin mešoviti odbor sa Republikom Hrvatskom doneo, biti postavljene dvojezične table na ulazu u naseljena mesta u Hrvatskoj u kojima živi srpska većina. Mislim da će to biti jedno od najvećih dostignuća, pored unapređenja propisa u vezi sa organizacijom nacionalnih veća Srba na lokalu i na županijskom nivou u Hrvatskoj kao i unapređenjem zakonskog okvira i školskih programa koji se tiču onoga što učenici srpske nacionalnosti uče u Republici Hrvatskoj.

Kada su u pitanju druge dve susedne zemlje, sa njima, priznaćete, imamo daleko bolje bilateralne i političke odnose rasterećene ovih ključnih i suštinskih pitanja, jer postoji jedna vrsta istorijske distance koja u ovom trenutku mnogo više odgovara bilateralnim odnosima.

Sa Rumunijom i rumunskom nacionalnom zajednicom u Srbiji praktično nema većih problema osim pojedinačnih pitanja koja se tiču primene propisa iz oblasti obrazovanja u istočnoj Srbiji kao i mogućnosti informisanja na rumunskom jeziku, koje smo, u dogovoru sa lokalnim vlastima u tom delu Srbije rešili na najpovoljniji način. Ono što će zanimati Srbe u Rumuniji, prema informacijama koje imam u vezi sa najavom prve naredne sedmice Komisije, je, svakako, dalja mogućnost upotrebe srpskog jezika i pisma u svakodnevnom govoru i komunikaciji, zatim pitanje povraćaja određenih dobara i objekata koji su bili značajni za srpsku zajednicu u Rumuniji i dalje umrežavanje i povećanje mogućnosti za negovanje tradicije i kulture kod Srba, kako u zapadnoj Rumuniji, odnosno rumunskom delu Banata, tako i u delu koji je duž Đerdapske klisure.

Što se rada Međuvladine mešovite komisije sa Mađarskom tiče, poslednja sednica održana je pre neke tri godine u vreme migrantske krize. Tada su se ukrstile različite teme koje su se ticale pitanja bezbednosti, ali čini nam se da će posle izbora, koji se ove jeseni očekuju za nacionalna veća unutar Mađarske, doći do nove dinamike, odnosno nastavka rada ove Komisije, naravno u najboljem interesu malobrojne srpske zajednice u Mađarskoj.

Ono što će biti naš prioritet, kao predstavnika državnih organa Republike Srbije, je da unapredimo specifični položaj pripadnika pojedinih manjina u dogovoru sa susednim zemljama, ali, isto tako, i da povedemo računa o srpskom narodu koji tradicionalno istorijski živi u nama susednim zemljama, o svemu onome što oni zastupaju i traže, kako bi im se olakšao pristup i institucijama Republike Srbije, zašto ne i zahtevima za državljanstvo, i kako bi se pojačali kontakti sa državom maticom.

Više puta ste isticali kako manjine u Srbiji uživaju visok stepen zaštite prava i da je Srbija lider u regionu kada su u pitanju zakonska rešenja koja se tiču manjina. Da li možete da napravite paralelu između zaštite prava manjina u Srbiji, s jedne strane, i Srba u zemljama u regionu, sa druge?

– Poznato mi je da srpski narod, pogotovo u zemljama bivše Jugoslavije, ima različita iskustva kroz koja je prošao. Počeću od Slovenije, gde Srbi nisu priznati kao nacionalna manjina, već imaju samo mogućnost da se organizuju u različita udruženja građana koje su najčešće vezana za crkvu i ne baštine nikakvu drugu vrstu zakonske zaštite. Za razliku od njih, Slovenci u Srbiji imaju i svoj nacionalni savet i mogućnost direktnog predstavljanja i u društvenom i u političkom životu. U Hrvatskoj, kao što je poznato, puno toga i dan-danas u odnosu na Srbe nije rešeno, bilo da je u pitanju službena upotreba jezika i pisma, ili mogućnost i vidljivost Srba u medijima. Pojedinačni slučajevi direktnog nasilja govore o tome da se ta prava na neodgovarajući način sprovode, bez bzira što je Hrvatska, u svojoj suštini na neki način – u svom Ustavu – zaokružila upravo pitanje predstavljanja Srba i drugih nacionalnih manjina kroz različite nivoe vlasti. Međutim, ta prava ni do danas nisu u potpunosti primenjena. Tek od izbora 2011. godine sva garantovana mesta bila su popunjena, ali i dalje, u velikom broju slučajeva, na različitim nivoima vlasti, ne postoji puna saradnja sa predstavnicima Srba. Njihova uloga je najčešće svedena ili na oblast prava manjina ili su potpuno isključeni iz donošenja odluka i to je ono što danas Srbima najviše smeta u Hrvatskoj, pored snažnog skretanja u desno i upiranja prstom u srpsku zajednicu kada su u pitanju sva druga problematična pitanja unutar Republike Hrvatske.

Poslednjih nekoliko meseci, i Crna Gora predstavlja negativan primer ostvarivanja nacionalnih prava Srba. Oni su unutar crnogorskog zakonskog i ustavnog sistema izostavljeni jer po svom broju prevazilaze procenat stanovništva koji crnogorsko zakonodavstvo prepoznaje kao nacionalnu manjinu. Sa 30 procenata, Srbi predstavljaju jednu ozbiljnu populaciju, a da i ne govorimo o upotrebi srpskog jezika, koji dan danas koristi preko 60 odsto Crnogoraca.

U poslednje vreme, to je nešto što zaista opterećuje naše međusobne odnose. Pokušava se da se napravi paralela sa upotrebom crnogorskog jezika na teritoriji opštine Vrbas, gde od anketiranih stanovnika svega 0,02 procenta koristi crnogorski jezik.

Mislim da će u budućnosti zaista biti potrebno puno da se radi, ne samo sa Crnom Gorom, već i sa Republikom Severnom Makedonijom, Albanijom… A što se tiče ostalih suseda, zemalja članica Evropske unije, Bugarske, Rumunije i Mađarske, iskustva su različita.

U direktnim kontaktima dobijamo zaista pozitivne signale od predstavnika srpske manjine i mislimo da neke primere uživanja manjinskih prava u ovim zemljama donekle možemo primeniti i kod nas, a gledaćemo zauzvrat da zakonska rešenja koja su u Srbiji doneta budu dobar primer i za naše susedne zemlje, koje su članice Evropske unije.

Значно вдосконалені законні рішення

Захист прав національних меншин має особ- ливе значення для кожної країни. Наша країна докладає великих зусиль у цій га- лузі, і особливий акцент робиться на відносинах із сусідніми країнами. Міжурядові змішані комі-
сії тобто комітети відіграють ключову роль у цьому, з яких зараз діють три: з Хорватією, Руму- нією та Угорщиною. У перших двох співголовує наш співрозмовник Іван Бошняк, державний сек- ретар Міністерства державного управління та місцевого самоврядування. Ми говорили з сек- ретарем Бошняком про результати роботи цих
органів, а також про ситуацію в Боснійській на- ціональній раді.

Міжурядові змішані комісії з питань національних меншин, які існують як механізм подальшого про-сування прав меншин у Сербії та сербської мен- шини у сусідніх країнах, в минулому були досить пасивними. Однак ситуація значно змінилася за останні роки, комісії регулярно збираються, є конкретні результати, і Ви особисто є співго-
ловою деяких із цих органів. Чи можете Ви роз- повісти більше про роботу цих комісій та про найзначніші результати, осягненні завдяки цієї посиленої діяльності в попередньому періоді?

– У Сербії є активні міжурядові змішані комісії з пи- тань національних меншин з трьома сусідніми країнами: Міжурядовий змішаний комітет з Рес-публікою Хорватія, потім Міжурядова змішана ко- місія з Угорщиною та Міжурядова змішана комі- сія з Румунією. Є також підписана угода з Респуб- лікою Північна Македонія, хоча її робота не роз- почалася. Це завдання, яке практично попереду нас, за погодженням між урядами Північної Ма-
кедонії та Сербії, налагодити роботу цього органу.

Щодо перших трьох згаданих комісій, вони скликають представників республіканських та крайових органів, які у власних активностях спе- ціально займаються питанням меншин – пере- важно представників міністерств та установ, що займаються освітою, культурою та питаннями релігій та релігійних громад та ін. організацій та установ, що займаються конкретними темами, такими як питання реституції чи ЗМІ.

Залежно від змісту договорів, які дещо від- різняються по відношенні до трьох сусідніх країн, які є членами Європейського Союзу, так само від- різняється і скликання цих органів. Окрім пред- ставників органів державної влади обох сторін, складовими є представники меншин – хорват- ська, угорська та румунська з сербської сторони,
а також як представники сусідніх країн є пред- ставники сербського народу, які там прожива- ють. Самі результати є специфічними і стосуються, перш за все, вимог, які пред’являють представ- ники меншин до своїх представників уряду. У спілкуванні та координації ми прагнемо макси- мально ретельно підходити до цих вимог і, у разі
необхідності, коригувати або змінювати норми чи, як це найчастіше буває, послідовно застосову- вати існуючі правові рішення. Що, мабуть, найці- кавіше для Ваших читачів – це повідомлення про те, що, відповідно до висновків та рекомендацій, зроблених нашим Міжурядовим спільним комі-тетом з Республікою Хорватія, на в’їзді до насе-
лених міст Хорватії, населених сербською біль- шістю, будуть встановлені двомовні стели їхніх назв. Я думаю, що це буде одним з найбільших досягнень, попри вдосконалення регламенту щодо організації діяльності національних рад
сербів на місцевому рівні та на рівні жупаній уХорватії, а також вдосконалення законодавчих рамок та шкільних програм, що стосуються того, що вивчають сербські учні в Республіці Хорватія.

Коли мова про інших двох сусідніх країн, то з ними, Ви складаєтесь, у нас набагато кращі двос- торонні та політичні відносини, звільнені від цих ключових та суттєвих питаь, бо існує один вид історичної відстані, який на сьогодні є набагато сприятливішим для двосторонніх відносин. З Румунією та румунською національною спільнотою в Сербії практично немає більшого об- сягу проблем, за винятком окремих питань, пов’язаних із впровадженням нормативно-пра- вових актів у галузі освіти у Східній Сербії, а також можливостей інформування на румунській мові,
яку ми, за погодженням з місцевою владою в цій частині Сербії, найбільш задовільно вирішили.

Це, що цікавить сербів у Румунії, згідно з інфор- мацією, яку я маю у зв’язку із засіданням наступ- ного тижня Комісії – це, безумовно, подальша можливість використання сербської мови та письма у повсякденному мовленні та спілкуванні, потім питання про повернення певного майна та приміщень, які були важливими для сербської громади в Румунії та процес подальшого пов’язу- вання та розширення можливостей для плекання традицій та культури сербів, як у західній Румунії тобто румунській частині Банату, так і в частині вздовж Джердапської ущелини.
Що стосується роботи Міжурядової зміша- ної комісії з Угорщиною, то остання сесія відбу- лася десь три роки тому під час мігрантської кризи. Тоді на перехресті з’явилися різні теми, пов’язані з безпекою, але нам здається, що після
виборів, які у національних радах в межах Угор- щини очікуються цієї осені, дійдемо до пожвав- лення, тобто продовження роботи цієї Комісії, звісно в найкращих інтересах нечисленної серб- ської громади Угорщини.
Нашим пріоритетом як представника дер- жавних органів Республіки Сербія є покращення специфічної позиції представників певних мен- шин за погодженням із сусідніми країнами, а також подбання про сербський народ, який тра- диційно історично проживає в наших сусідніх країнах, про все, що вони вимагають і прагнуть, щоб полегшити їм доступ до інституцій Респуб- ліки Сербія, а чому б ні, і вимогам для осягнення громадянства, та з метою зміцнення контактів з країною походження.

Ви неодноразово зазначали, що меншини в Сер- бії користуються високим рівнем захисту праві що Сербія є лідером у регіоні, коли справа сто- сується правових рішень щодо меншин. Чи мо- жете ви провести паралель між захистом прав меншин у Сербії, з одного боку, та сербами в краї- нах регіону, з іншого боку?

– Мені відомо, що сербський народ, особливо в країнах колишньої Югославії, має різний досвід, який він пережив. Почну зі Словенії, де серби не визнані національною меншиною, а лише мають можливість організуватися в різні об’єднання громадян, які найчастіше є приєднаними до цер- кви та не користаються жодним іншим право-вим захистом. На відміну від такого, словенці у Сербії мають свою національну раду та можли- вість безпосереднього представництва, як у сус- пільному, так і в політичному житті. У Хорватії, як відомо, багато чого досі не вирішено щодо сер- бів, чи то офіційне використання мови та письма, чи можливість та видимість сербів у ЗМІ. Окремі
випадки прямого насильства свідчать про те, що ці права належним чином не здійснюються, не- зважаючи на те, що Хорватія, по-своєму, певним чином – у своїй конституції вирішила саме пи- тання представництва сербів та інших націо- нальних меншин на різних рівнях влади. Однак ці права й по- сьогодні ще повністю не застосо- вані. Тільки з виборів 2011 року, всі гарантовані місця були заповнені, але все ж, у багатьох ви- падках, на різних рівнях влади, немає повної спів- праці з представниками сербів. Їх роль часто зво-диться або до сфери прав меншин, або повністю
виключається з прийняття рішень, і саме це най- більше заваджає сербам у Хорватії, крім силь- ного повороту на право і тицання вказівним пальцем на сербську спільноту, коли мова йде про всі інші проблемні внутрішні питання в Рес- публіці Хорватія. Останніми місяцями Чорного- рія також була негативним прикладом здійс- нення сербських національних прав. Вони за- лишаються поза правовою та конституційною системою Чорногорії, оскільки вони перевищу- ють відсоток населення, яке визнає чорногор-ське законодавство національною меншиною. Із 30 відсотків загального населення серби ста-новлять серйозну громаду, не говорячи вже про вживання сербської мови, яку сьогодні вико- ристовують понад 60% чорногорців. Останнім часом це є те, що насправді напружує наші взає-
мовідносини. Робиться спроба провести пара- лель із використанням чорногорської мови на те- риторії района Врбас, де з опитаних мешканців лише 0,02 відсотки вживають чорногорську мову.

Я думаю, що в майбутньому це дійсно потребу- ватиме багато спільної праці, не тільки з Чорно-горією, але і з Республікою Північна Македонія, Албанією … А щодо інших сусідів, держав-членів ЄС, Болгарії, Румунії та Угорщини, досвід різний.

У прямих контактах ми отримуємо дійсно пози- тивні сигнали від представників сербської мен-шини, і ми вважаємо, що деякі приклади корис- тання прав меншин у цих країнах можуть бути за-стосовані певною мірою і у нас, і ми, натомість, бу-демо дивитись щоб правові рішення Республіки Сербія були хорошим прикладом і для наших сусідніх країн, які є членами ЄвропейськогоСоюзу.

MN